Життя козаків-запорожців зводиться, як правило, до відречення козаків від сімей і повне зосередження їхніх моральних, розумових і фізичних зусиль на військовій справі.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяЯк часто нам розповідають українські історики, козакам навіть під страхом cмeрті заборонялося приводити жінок на Січ. Однак, чи було так насправді. Дізнаємося з матеріалів наукової праці "Жінка в культурному просторі Запорожжя" кандидата історичних наук Олександра Кривошия. Передає Zhinka-online.
Не пізніше 1578 року шляхтич Свентослав Оржельський (1549—1598), відомий в Великопольщі своєю розважністю та політкоректністю, створив латиномовний рукопис авторських хронік "Справи безкоролів’я по cмeрті безсумнівній Сигізмунда Августа".
Описуючи життєустрій "війська Низового", він, відбиваючи тогочасні уявлення про побут та повсякденність низових козаків, зазначив, що мешкають козаки на берегах та численних островах Дніпрових; усі піші, будують дивно легкі морські човни, що здатні з легкістю витримувати хвилі морські.
На тих човнах спускаються до Очакова, де Дніпро впадає в Чорне море, і навіть далі за море. Живуть лише зі здобичі. Нападають на суші і на морі на Татар особливо і на Турків.
"Гніздяться з дружинами та дітьми на островах, котрими Дніпро буяє, і можуть виставити до 8,000 жовнірів. Назва їх Низовці або Низові походить з того, що сидять на нижньому Дніпрі".
Чи було дозволено козаку жити з жінкою?
Сучасний історик джерелознавець Дмитро Вирський висловив цікаве припущення, щодо цього питання.
Як розповідає дослідник, зростання кількості запорожців з 8 тис. у 1570-х, за С. Оржельским, до 18 — 30 тис. перед 1648р., "взагалі-то скидається на банальний природний приріст, а не результат масового допливу до лав козаків".
Умови життя на пограниччі повинні були невідворотно впливати на характер жінки та її світоглядні уявлення, виховували з неї енергійну, "напівчоловічу натуру, здатну до скорботи, і до найжaхливіших випробувань".
Схоже на те, що стереотип "безжонного", аскетичного лицаря – козака розсипається на порох, ледь звернемося до змісту переважної більшості створених елітою текстів.
Так наприклад, існує переказ "Про запорожця Ониська і його жінку" записаний О. Стороженком на Катеринославщині в першій половині XIX ст.
"Привіз Онисько молоду дівчину у свій зимівник. Тут у нього була рублена хата на дві половини, усякої худоби не перелічити, і наймитів, і наймичок. Одяг Онисько свою жінку, неначе кралю яку. Однак не сиділось запорожцю з молодою дружиною. Як тільки він чув що "збираються в коші на татар або на ногайців, то не втерпить — кине жінку і поїде собі в кіш…".
Як бачимо, сидіти зимівниками, заходити на Січ, брати участь в козацьких радах і походах могли, за переказом, не лише нежонаті, а й одружені козаки-запорожці.
Переказ "На туркені оженюся…" записаний С. Науменком в Запорізькій області в другій половині XXст. також розповідає про повсякденне життя одруженого на туркені запорожця. У минулі часи нинішнє село Малинівка Гуляйпільського району називалося Туркєнівкою.
В записаному Д. Яворницьким на Катеринославщині (в межах колишніх Запорозьких Вольностей) переказі "Могила Настина" (в інших варіантах — "Могила Насті") відображено зовнішній вигляд та окремі сценарії повсякденного життя відважної отаманші на ймення Настя.
Переказ розповідає про те, що Настя, носила шаблю, шаровари, шапку.
"держала у себе ватагу козаків, а ніхто того не знав, що вона дівка…. Кілька років правила вона за козака. А як умерла, то тоді тільки й дізналися, що вона дівка".
Як бачимо, образ жінки-войовниці включає в себе, в цьому випадку, доволі розповсюджену на українських землях в XVI — першій половині XVII ст. традицію перевдягання в чоловічий одяг, підмальовування вусів, гоління голови і т. д.. Інформацію про це подають не лише усні джерела, а й низка письмових.
На Запорожжі були і "місцеві дівчата", і "місцеві" звичаї одруження, і "місцеве" шлюбне право, а отже, маємо підстави говорити й про "місцевих", народжених в межах Запорозьких Вольностей, дітей.
Інформацію про участь українських жінок у різного роду військових змаганнях подає не лише значна кількість історичних джерел, але й різноманітні письмові джерела. Серед усних історичних джерел, записаних поза межами Нижньої Наддніпрянщини, особливо виділяється історичний переказ про войовничих жінок з міста-фортеці Буші.
Коли переважна частина чоловіків захисників фортеці зaгинyла, жінки та дівчата продовжували чинити опір частинам польського війська, аж доки дружина бушанського сотника Звисного Олена не підпалила пороховий льох.
Джерела свідчать про те, що в козацьких таборах часто знаходилась значна кількість жінок, які супроводжували козацькі загони в походах.
Це, як правило, були, "білоголові" — дружини козацької старшини та заможних козаків, "дівки-бранки", куховарки, ворожки-чарівниці", оточені гуртами помічниць, які, за необхідності, виконували різноманітні функції — від сестер-жалібниць до зв’язкових і шпигунок.
Військова активність жінок згідно історичних документів постає скоріше як нормативний елемент повсякденного життя степової спільноти, а не як аномалії, об’єкту висміювання жіночої ініціативи чи зневаги.
Таким чином, маємо підстави наголосити на тому, що войовнича козацька спільнота пов’язана з активною участю жінок у бойових діях козацьких підрозділів, захистом степових поселень від нападників, визволенням з неволі бранців тощо.
Нагадаємо, як одягалися українські красуні до свят.
Як повідомляв портал "Знай.uа", 30 років тому в Черкасах талановитий житель міста Володимир Брикля зробив неймовірні знімки українців у вишиванках.
Також "Знай.uа" писав, як Київ святкував Новий рік 1 вересня.
