Полтавський історик презентував книгу про козацьке сулочинство. Книга професора Полтавського національного педуніверситету ім. В. Короленка Юрія Волошина має назву "Козацька феміда: ґродське судочинство в Гетьманщині".
У новій книжці автор розглядає появу ґродських судів у «старій Україні», аналізує склад суду, обов’язки його членів, компетенцію суду, роль возних і адвокатів, а також правову базу, на підставі якої здійснювалося судівництво. про це повідомляє np.pl.ua.
"Гетьманщина мала унікальну правову культуру ще до того, як Катерина ІІ почала запроваджувати просвітницькі реформи. Є великі дискусії довкола того, як прижилися ці зміни у старій Україні. Щоправда, судова реформа в Гетьманщині зробила роботу судів трохи чіткішою. Але все це базується на ІІІ Литовському Статуті, праві, на яке спиралися так звані руські воєводства Речі Посполитої", - розповів автор.
Видання складається із двох частин – власне дослідницької й археографічної.

Акти судових козацьких справ, що дійшли до нас, дають риклади цивільного й кримінального судочинства у запорізьких козаків. Зі злочинів цивільного судочинства найважливішими вважалися справи з несправедливої грошової претензії, несплаченого боргу, взаємних сварок, різноманітних збитків, справи про перевищення визначеної в Січі норми продажу товарів. Із кримінальних злочинів найбільшим вважалося убивство козаком товариша, побої, завдані козаком козаку у тверезому чи п’яному стані, крадіжка чогось козаком у товариша й переховування ним крадених речей.
Страти, як і покарання, у запорізьких козаків призначалися різні, залежно від злочину, вчиненого тією чи іншою особою. Найстрашнішою стратою було закопування злочинця живим у землю: так чинили з тим, хто вбивав свого товариша — вбивцю клали живим у труну разом з убитим і обох закопували в землю.
Але найпопулярнішою стратою у запорізьких козаків було побої киями біля ганебного стовпа: до цього засуджували осіб, що вчинили крадіжку або сховали украдені речі, дозволяли собі перелюбство, содомський гріх, побої, насильство, дезертирство. Ганебний стовп стояв на січовій площі біля дзвіниці, біля нього завжди лежала в’язка сухих дубових палиць з голівками на кінцях - киями.