Софія Русова і перший україномовний садок: як одна 15-річна дівчинка перевернула всю освіту

Софія Русова (уроджена Ліндфорс) народилася 18 лютого 1856 року в сім'ї аристократів: Федора Ліндфорса, француза за походженням, відставним російським офіцером, і Ганною Жерве - высокоосвіченої француженки, яка померла, коли Софії було 4 роки.

Її дитинство пройшло в селі Олешня, Гродненського повіту. Дівчинку виховував батько, старша сестра Марія і няня - проста українська селянка.

Початкову освіту дівчинка отримала вдома:в родині працювали гувернантки, які навчили її мовам, а так само була домашня бібліотека, в якій можна було знайти твори Руссо, Вольтера, Гете, Міллера, Байрона, Мішо, Тургенєва. Однак, української мови вона і її сім'я не знали.

У 10 років Русова переїхала з родиною до Києва і вступила в найпрестижнішу на той час Фундуклеївську жіночу гімназію, яку закінчила у 1870 році з золотою медаллю.

Після смерті батька її життя перевертається і бере новий вектор. Разом з сестрою, в 15 років, вона відкриває перший україномовний дитячий садок. Дівчина знайомиться з представниками "Старої громади": Драгомановим, Антоновичем, Чубинським, а так само, зі своїм майбутнім чоловіком - Олександром Русовим.

Спеціально до дня весілля Софії і Олександра Лисенко пише свою єдину рапсодію "Золоті ключі". Саме чоловік знайомить Русову з українською культурою.

Після розгрому Кирило-Мефодієвского братства за родиною Русових, як представниками української інтелігенції, встановився "негласний нагляд". Софію заарештовувалибезпідставно 5 разів протягом 1880-1905 рр.., але переконання дівчини не похитнулися ні на мить.

Починаючи з 1907 року Русова видає низку статей , в яких розкриває шовіністичну русифікаційну політику царизму в галузі народної освіти, показує, як багатовікове гноблення, централізація і русифікація освіти особливо позначилася на національному гідності, самосвідомості і психології народів.

Стрижнем усіх робіт Русової є створення національної системи освіти.

Після приходу до влади більшовиків, Софія була піддана гонінням через що емігрувала до Чехословаччини. Але, на жаль, вона так і не знайшла свого місця в еміграції, хоча і продовжувала успішно робити свою справу. В її останні записах у щоденнику можна прочитати про те, як сильно вона сумувала за рідною Україною.

Раніше, Знай.uа повідомляв, про те, що помічниця Романа Шухевича звернулася до українців після довгих років мовчання: ніколи не стану полькою!