27 березня 1664 року поблизу села Вільховець на Київщині козаки гетьмана Павла Тетері схопили і стратили військового, політичного і державного діяча 56-річного колишнього гетьмана Івана Виговського .
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяІванові Виговському судилося стати гетьманом у час, який в історії України прийнято називати добою Руїни. Розбрат в українському суспільстві та брак єдності серед старшини привели до занепаду козацьку державу, яка постала на обох берегах Дніпра під час визвольної війни Богдана Хмельницького 1648-1657 років.
Відчайдушна спроба Виговського повернути Україні належне їй місце на політичній карті Східної Європи закінчилася невдало. Навіть блискуча перемога гетьмана над стотисячною російською армією під Конотопом не врятувала українську незалежність, ставши останньою звитягою козацького війська.
Ніби за злим жартом долі, символічна руїна, яка переслідувала Івана Виговського за життя, наздогнала його й після смерті. Могила гетьмана, який заповідав, щоби його поховали у великому скиту в Карпатах, ймовірно, назавжди загубилася в руїнах монастиря, понищеного турками, закритого австрійцями, занедбаного за польських часів i надовго забутого за радянської влади.
Неймовірні повороти долі в житті Івана Виговського, нерозгадані прогалини в біографії перетворюють гетьмана на справжню легендарну постать. Так само, як про героїв давніх переказів, історія не зберегла відомостей про рік його народження, дитячі та юнацькі роки. Немає в дослідників також узгодженої думки про дату смерті Виговського. Дотепер історики сперечаються, де саме був розстріляний поляками колишній гетьман та якими були обставини цієї страти.
Відомо, що наприкінці 1630-х років випускник Києво-Могилянської колегії Іван Виговський несподівано з'являється у Луцьку, де служить юристом у міському суді. Невдовзі службова кар'єра приводить українського шляхтича до Києва, де він стає писарем у польського військового комісара Шемберга та вперше знайомиться з чигиринським сотником Богданом Хмельницьким.
Друге побачення з Хмельницьким було на полі бою під Жовтими Водами, коли бунтівний гетьман завдав першої нищівної поразки польському війську. Іван Виговський, який був у польському таборі, потрапив у полон до кримського хана – союзника козаків. Дізнавшись про це, Хмельницький викупив його з полону. А в короткому часі Виговський став найдовіренішою особою гетьмана – генеральним писарем Запорозького Війська.
Та на цьому стрімкий злет його політичної кар'єри не закінчився. Після смерті Богдана Хмельницького 1657 року Івана Виговського запорожці обирають гетьманом.
Зовнішня політика Виговського мала на меті перетворити Україну на справжню європейську державу. Виговський уклав союзний договір зі Швецією, перемир'я з Польщею, поновив союз із Кримським ханством і Туреччиною. Заключним акордом зовнішньополітичної діяльності стала Гадяцька угода, яка гарантувала Україні самостійність у складі федеративного союзу трьох республік – Польщі, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського.
Після цієї угоди Виговський остаточно порвав із Москвою i, зібравши козацькі полки, наймані війська, кримські орди та польських союзників, рушив на московське військо, яке тримало в облозі місто Конотоп. Маючи під своєю рукою вдесятеро менше, ніж у супротивника, військо, гетьман здобув блискучу перемогу. Поразка російських військ під Конотопом змусила російського царя вбратися в жалобні шати i всерйоз задуматися про втечу зі своєї столиці, яку от-от могли захопити козаки, що вже готувалися до походу на Москву.
Та не всіх козацьких старшин влаштовував союз із поляками. Зорієнтовані на Москву верховоди завадили Виговському покінчити з царською владою в України. Та й для більшості українського люду повернення під верховенство польського короля видавалося нестерпним. Врешті-решт протиріччя розкололи Україну навпіл – Лівобережжя залишилося промосковським, на Правобережжі запанували поляки.
Виговський зрікся гетьманства та вирушив на Галичину, на батьківщину своєї дружини – в село Руди біля Жидачева. Польський король не лише віддав цю маєтність у власність Виговського, але й настановив його київським воєводою та сенатором.
Та вже невдовзі він став жертвою підступності гетьмана Правобережжя Павла Тетері та польського полковника Себастяна Маховського.
Маховський під слово честі, запросив Виговського на переговори, викликавшись бути посередником між ним і гетьманом Павлом Тетерею, польським командуванням та урядом. Насправді, як виявилося, це була змова: і гетьман Тетеря, і Маховський, як і все польське командування, були зацікавлені в тому, щоб колишній гетьман Виговський назавжди залишив військово-політичну арену України.
Його несправедливо звинуватили у підтримці взаємин з Росією. Влаштований Маховським і Тетерею військово-польовий суд відбувався в ставці Маховського під Ольхівцями, Канівського повіту, і тривав близько десяти годин. Після винесення вироку Іван Виговський встиг написати заповіт, який у перший частині своїй більше нагадує офіційне звинувачення своїх суддів, передусім, полковника Маховського. І можна лише дивуватися, що ні Маховський, ні гетьман Тетеря нічого не зробили для того, щоб цей викривальний документ було знищено.
Офіційної страти не було. За однією з версій, котрийсь із довірених людей Себастіана Маховського застрілив гетьмана, коли той, щойно склавши заповіту, вийшов з хатини, де перебував під арештом, аби покликати священика. За іншою, менш вірогідною, його вбили просто в церкві, коли, стоячи навколішки, Виговський читав молитву.
Дружині Івана Виговського Олені дозволили сповнити заповіт колишнього гетьмана, який у передсмертнім тестаменті записав: "Тіло моє по християнському порядку землі віддати, котре має лежати у Скиті Великім, у склепі мурованім, в церкві Воздвиження Чесного Хреста...". 1664 року вдова доправила останки Виговського на Галичину.
Манявський скит, який вважають найімовірнішим місцем поховання Івана Виговського, був відреставрований у 1970-х роках, а за часів незалежності знову став обителлю ченців. У 2002 році тут відновили церкву Воздвиження Чесного Хреста, у мурованому склепі якої встановлений пам’ятний знак про поховання гетьмана. Хоча ні його останків, ні навіть слідів від його могили тут не змогли відшукати досі.
Як повідомляв портал Знай.ua, в 1708 році російські війська під командуванням Олександра Меншикова зруйнували гетьманську столицю Батурин, закатувавши понад 6 тисяч мирних жителів міста.
Також Знай.ua писав про маловідомі факти з життя Івана Мазепи
